Процедура Price Quotation №1

Упаковка: плівка поліетиленова

Масова частка жиру ?:tender criteria requirement min_maxValue: 20 - 20 %

Маса нетто ?:tender criteria requirement min_maxValue: 350 - 350 г

Відповідність ДСТУ 4418 ?:tender criteria requirement expectedValue: ?:yes

Упаковка: плівка поліетиленова

Маса нетто ?:tender criteria requirement min_maxValue: 400 - 400 г

Масова частка жиру ?:tender criteria requirement min_maxValue: 2.5 - 2.5 %

Відповідність ДСТУ 4417 ?:tender criteria requirement expectedValue: ?:yes

Масова частка жиру ?:tender criteria requirement expectedValue: 1.5 %

Наповнювач: фруктовий, ягідний

Сума забезпечення виконання Договору про закупівлю становить % від ціни цього Договору про закупівлю ?:tender criteria requirement maxValue: 50 відсоток

Строк дії гарантії перевищує строк дії Договору про закупівлю на ?:tender criteria requirement minValue: 155 день

Хліб – один з найдавніших і найважливіших символів української обрядовості. При цьому його ужиткова функція відходить на другий план, а головною стає символічність. Усі види весільного печива виражали ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя і злагоди в сім`ї. Чільне значення мав хліб у родильній та поховальній обрядовості, у проведенні календарних і трудових свят. Традиції, пов`язані з хлібом, який уособлює повагу до праці, кращі моральні засади, продовжують жити і сьогодні.В Україні існує багато видів обрядового хлібу. Сюди слід віднести верч – весільний обрядовий хліб. Ним обмінювалися на весіллі родини: молодий привозив верч до тещі, а молода – для свекрухи. Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виробляли з плетінки втроє чи вчетверо, а потім молода дивилась на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Жайворонки – печиво, що випікали на свято Сорока святих. Їх пекли сорок штук, їли протягом дня, причому обов`язково діти. Вони бігали по селу, підіймали вгору «пташок» та промовляли нехитрі заклики. За повір`ям, ці дії прискорювали повернення птахів із вирію, тобто наближали початок весни. Це обрядове печиво символізувало весну, зустріч із рідною землею, гостинність, відродження природи.Коровай – обрядовий весільний хліб, поширений серед багатьох слов`янських народів. Коровай символізував гідність, достаток, красу молодих на весіллі. Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть із глибокої давнини. Коровай як символ завершеності аграрного року, випікали й на обжинки: разом із обжинковим снопом він є одним з найважливіших символів – атрибутів свята врожаю й майбутнього достатку. До найважливіших весняних обрядових хлібів належить пасха, яку готували до Великодня. Пасху обов`язково святили в церкві разом з писанками, крашанками та іншими стравами святкового столу. Пасху, писанки й крашанки наділяли магічними властивостями та приписували їм цілющу силу. Пасха мала символічне значення Бога, єднання людей із вищим розумом, слугувала обереговим знаком перед силами зла. Весільний коровай, пасхальне печиво, святочні пироги вважаються символами астральної тріади: місяця, сонця і зорі або місяця, сонця і Господа. Про це свідчать весільні пісні, щедрівки, колядки, веснянки. До речі, ідучи на весілля, люди несли господарю два хліби (символи сонця і місяця), а господині несли по мисці білого борошна (просліджується подвійна символіка – ясність білого борошна, округлість миски).Особливою стравою українського народу були пиріжки. Готували пиріжки з різноманітною начинкою: м`ясом, рибою, грибами, сиром, горохом, капустою, маком, яблуками. Особливо популярними були пиріжки з калиною. Це символічна страва, що пов`язана з культом місяця і формою нагадує півмісяць. Свою символіку мали пироги з маком - подвійний символ місяця й зірок, що знаменував ріст і плодючість.Хліб в Україні в давнину мав надзвичайну шану й вважався святим. Він був символом святості, радості, щастя, здоров`я та багатства. Люди вірили, що з хлібом у домі присутні добрі душі.За своєю суттю людина – продукт космосу. І всі обмінні процеси в її організмі, як і усіх живих організмів, так або інакше підпорядковані календарю - добовим ритмам та всіляким раптовим змінам у середовищі довкілля. Щонайменше відхилення від них викликає додаткову напругу та перевантаження в діяльності окремих організмів та обмінних процесах у цілому. У живих організмах дикої природи весь комплекс обмінних процесів довільно підпорядковується астрофізичним та геофізичним змінам.Людина, створивши окреме суспільне середовище, зобов`язана підтримувати й контролювати необхідну взаємозалежність кодексом власних законів, звичаїв і правил, бо будь-яке порушення усталеного принципу неминуче стає причиною хвороби. Звідси укладання з давніх-давен різних режимів та норм харчування, які б узгоджувались з певними циклічними змінами в природі: добовими, місячними, сонячними, зодіакальними: визначення періодів пісних та скоромних днів тощо.Пращурам було відомо, що одна та й сама страва в різний час доби та в різні пори року по-різному застосовується організмом. А значить по-різному впливає на його життєдіяльність. Різний вплив має кожна окрема страва й на ті чи інші функції організму та певні органи. За словами великого грецького природознавця і мислителя, реформатора античної медицини лікаря Гіппократа, будь-яка їжа має бути ліками для людини, а ліки – їжею.У наш час це твердження не лише не втратило своєї ваги, а й набуло ще більшого значення. Принцип здорового харчування стає ледь не головною проблемою сьогодення. Однак харчовий режим сучасної людини, здебільшого, дещо хаотичний, а раціон збіднений на біологічно активні речовини. Як наслідок –порушення сну, постійна нервозність, загальна захворюваність.Нехтування законами природи ніколи не минає безслідно. Режим харчування багато в чому зумовлюється також територіально-кліматичними умовами середовища буття, релігійними правилами та родом занять людини. А відмінність у харчуванні окремих осіб, родів та народів – генетична особливість організму, що успадковувалась від покоління до покоління. Тож у кожній окремій родині (роді, народі) з роками складається певна система раціонального харчування, що стає однією з гілок дерева національної кухні. українців основними заняттями споконвіку були хліборобство та скотарство. Звідси й увесь уклад життя. Біла українська хатпотопала в зелені садів. А фрукти й овочі здавна є основою в харчуванні українців. Крім того щонайменше три тисячі років тому наші предки вже вирощували пшеницю, ячмінь, просо.До складу їжі наших предків також входили молоко, м`ясо та риба. З яких джерел черпали вони знання – невідомо.. Але що ті знання істинно глибокі – безперечно. Саме на ґрунті давніх знань законів світобуття створено природний календар харчування, систему, що у вигляді традиційної звичаєвості та обрядовості передається від покоління до покоління впродовж віків.Із прийняттям християнства систему цю було дещо змінено та одягнено в нові шати. Однак суть мало в чому змінилася. Так, у річному режимі харчування релігійні пости добре узгоджувалися з гармонійною циклічністю зміни енергетичних полів Сонячної системи й Галактики.Народна обрядова їжа – святкова, ритуальна, церемоніальна – не лише засіб задоволення життєвої потреби людини, а й важлива форма соціального спілкування, традиційна суспільна цінність, що несе на собі символічне навантаження.Умовно поділивши обрядовий цикл свят на дві групи – сімейні й календарні, розглянемо їжу як їх незмінний атрибут. Так у сімейних обрядах найбільш значимими є ті, що пов`язані з народженням дитини (родини, хрестини), весіллям і похоронами.У родинах харчова атрибутика грала особливу роль при відвідуванні породіллі. За традицією це могли робити лише жінки. З собою вони несли хліб або хлібні вироби, яйця, мед, узвар або фрукти з узвару, тим самим допомагаючи слабкій після пологів жінці калорійними продуктами. Подібний звичай громадської взаємодопомоги існував в Україні і в інших урочистих випадках: на весіллі молодим підносили не лише дарунки, а й хліб, борошно, зерно або крупу. Ці продукти здавна сприймались людьми як ті, що мають магічну силу.У весільній обрядовості хліб, як ми знаємо, був одним з найголовніших атрибутів. Із хлібом ходили старости, хлібом благословляли молодих на подружнє життя, зустрічали й проводжали наречених, ходили до сватів тощо.Виразною особливістю українського весільного обряду було виготовлення спеціального хлібу – короваю. Ареал поширення короваю охоплює майже всю територію України (крім деяких районів Закарпаття та Середньої Наддністрянщини, де функцію короваю відігравали весільні калачі). Значення короваю в українському весіллі було настільки великим, що молодий, якому за певних причин (через бідність, сирітство) не випікали короваю, одержував прізвисько «Безкоровайний».Коровай, як правило, виготовляли у обох молодих і ділили під час дарування. Коровай мав глибокий символічний зміст єднання молодих у сім`ю, єднання двох родин, продовження роду, плодючість, перехід молодих до вищої соціальної групи тощо. Усе, що стосувалось короваю, набувало й магічного значення. Коровайницями не мали права бути вдовиці або розведені – лише особа щасливої подружньої долі допускалась до діжі. Коровайну діжу і піч величали піснями, водою з-під помитих коровайницею рук умивали всіх присутніх на коровайному обряді, потім урочисто виливали цю воду під плодюче дерево.Характерним весільним печивом були також шишки, якими обдаровували коровайниць, гостей, весільну челядь, молодь, яку не частували короваєм. У деяких районах роль шишок виконували перепілки, зозульки, гуски, качки. Їли й інше печиво – верч на Поліссі, лежень на Правобережжі, дивень на Півдні тощо.Глибоко символічного змісту набувало у весіллі хлібне зерно, яким «посівали» молодого, випроваджуючи його з батьківського дому до шлюбу й молодих по шлюбі. У деяких районах до жита чи пшениці додавали овес, горіхи, які становлять в один ряд у символіці продовження роду. ?:tender criteria requirement expectedValue: ?:yes

Форма забезпечення: Іншій формі